Історична довідка села Пролетарське
Вступ
Кожен з нас хоча б іноді замислювався над історією своєї малої батьківщини, бо це частинка історії нашої рідної землі, України.
Рідний край – це що? Говорячи про район та область ми розуміємо, що ці території адміністративно-територіального поділу не завжди співпадають з місцевостями, які мають свої національності, географічні чи історичні особливості. В широкому розумінні слова «наш край» - це територія області, а у вузькому – це територія населеного пункту, де народилася і проживає людина.
Мені досить цікаво знати, що ж відбувалось у селі, де я народилась, десятки, сотні років тому. Хто першим освоював ці родючі землі?Як називалось моє село раніше? Який шлях пройшли люди, що проживали тут?
Мій рідний край, моя мала батьківщина – село Пролетарське Розівського району Запорізької області.
Що змусило людей покинути «насиджені» місця і їхати в далекі степи Запоріжжя? Як відбувалося переселення і що перешкоджало йому? Якою була доля переселенців у перші роки? Як сприймало їх корінне населення сусідніх територій, якими були їх стосунки? Як вплинули події світової історії на життя в моєму рідному краю? Яким є сьогодні село Пролетарське.
1. Історія єврейських землеробських колоній півдня України
Роздроблення Польщі, що відбувалось в останній третині XVIII століття, призвело до того, що на території Російської імперії опинилось майже мільйонне, в основному бідуюче, єврейське населення з Білорусі, Литви, Волині та більшої частини центральної Польщі. Основним заняттям євреїв була дрібна торгівля, ремесло, утримання заїжджих дворів та поштових станцій. В Росії, в селянській країні, це заняття не вважалося продуктивною працею. Вважалося, що євреї добували свій хліб виключно обманом, експлуатували селянське населення, а життя на землі розглядалося як єдино нормальне і повноцінне, але воно було недоступне євреям. Їм було заборонено купувати і орендувати землю.
Для вивчення питань, пов'язаних з положенням євреїв, і розробки політики Росії по відношенню до них в листопаді 1802 р. Олександр I заснував особливий "Комітет з благоустрою євреїв". Комітет виробив нове "Положення про облаштування євреїв", яке було затверджено імператором 9 грудня 1804 р.
"Положення" забороняло євреям містити в сільській місцевості шинки, заїжджі двори і пропонувало до 1 січня 1808 р. покинути міста і села. Виселені євреї на думку уряду повинні були перетворитися на фабричних робітників і землеробів. Але на фабриках не виявилось вільних робочих місць, а в західних губерніях майже не було земель для розселення євреїв. Практично єдине, що залишалося владі спонукати євреїв, що виселялися з сіл, до переселення у велику і малонаселену Новоросію (Південна Україна), залучити їх до землеробства, освоїти і заселити з їх допомогою нові землі.
Євреям, що бажають стати землеробами, був наданий статус колоністів з належними пільгами і привілеями. Їм були обіцяні в спадкове володіння землі, грошові позики на переїзд і облаштування господарства, звільнення від податків впродовж декількох років. Але євреї не мали необхідних знань і досвіду землеробства, що негативним чином позначалося на діяльності декількох поколінь євреїв-землеробів.
Для багатьох тисяч євреїв, що прямували на Південь, почалися важкі випробування. Довгий шлях долався на возах в літню спеку і зимовий холод. Переселенці голодували, хворіли і помирали від тягаря далекої дороги.
Знесилені люди повинні були брати участь у будівництві будинків і приступити до сільгоспробіт. Для євреїв-переселенців, що не мали досвіду селянської праці, первинним було питання навчання. Навчати їх могли селяни з сусідніх поселень,але це, в більшості випадків, було неякісно.
Перші переселенці в Херсонській губернії з'явились в 1807 році і заснували перші 8 колоній. А у 1840-х рр. уряд Миколи I приступив до створення єврейських колоній в Катеринославській губернії.
Переселення євреїв в Олександрівський повіт почалося у кінці 1844 - на початку 1845 рр. В 1845 р. переселенці з Могильовської і Вітебської губерній засновують колонії Весела, Красноселка і Межиріч.
У 1848 р. першою у нашому краї (Розівський район, Запорізької області) засновується колонія Графська (теперішнє с.Пролетарське). Колонія Графська отримала довільну назву з позитивним значенням, бо не мала особливостей розміщення чи визначних подій на території. Також мала другу назву – Кампер-хутор, що походить від прізвища першого німецького наставника колоністів, який привчав колонію до селянського життя. Особливістю заселення цієї колонії було те, вона заселялась поступово або поетапно. Влітку 1852 року до списку поселенців колонії Графської було внесено двадцять п’ять сімей з Ковельщини -121 чоловік та 93 жінки. В 1854 році в колонії поселелось ще вісім сімей(39 чоловік та 34 жінки) з Гродненської колонії. Назва колонії була принесна переселенцями з свого попереднього місця проживання. Н а кожну ревізійну душу цієї колонії припадало по 3,6 десятин землі.
В 1853 році засновані колонії - Затишшя, Зеленопіль і Солодководна, в 1855 р. - Богодарівка і Надійна. 1858 р. - Рівнопіль і Хлібодарівка.
Новоутворені єврейські колонії були малочисельними. За матеріалами перепису населення в 1858 році в цих колоніях проживало:
- Графська - 247 чоловіки та 203 жінки
- Зеленопіль - 234 чоловіки та 273 жінки
- Надійна - 283 чоловіки та 249 жінок
- Солодководне – 311 чоловіків та 249 жінок.
Переселення євреїв у колонії нашого краю тривало протягом 50-х –першої половини 60 –х років ХІХ століття. У 1867 році переселення євреїв у наші краї було припинено. В Олександрівському повіті було 17 єврейських колоній.
В 1871 році колоністські округи були ліквідовано, тоді ж припинив свою діяльність Опікунький комітет колоністів Південного краю Росії. Сім колоній: Графська, Затишшя, Зеленополь, Надійна, Рівнопіль, Солодководна, залишились у складі Графського приказу В 1874 році територію Олександрівського повіту було «розукрупнено»- з його складу було виділено Маріупольський повіт і наше село увійшло до нього. Ця подія збіглася в часі з земською реформою, формуванням органів місцевого самоврядування – земських установ.
Фізична праця впродовж декількох років змінила зовнішній вигляд євреїв. Сезонний характер заняття сільського господарства сприяв розвитку промислів і ремесла. У міру збільшення кількості населення і розвитку сільського господарства в колоніях засновувалось промислове виробництво, в першу чергу з переробки сільськогосподарської сировини. Це сприяло розвитку торгівлі.
Основна маса перших поселенців жила в подвійних будинках, розділених на дві ізольовані частини (для двох сімей). Низькі стіни, звичайно не перевищували трьох аршин (2.13 м), були глинобитні, мазанкові або із земляної цеглини, зазвичай зовні і усередині обмазувалися глиною і білилися. Підлога земляна, з гладко вимазаною і твердо утрамбованою глиною. Вікна і двері - низькі і вузькі, дах - солом'яний або очеретяний.
Успіхи євреїв в господарській діяльності змінили зовнішній вигляд єврейських колоній. На місці низьких уритих на половину в землю старих землянок будувалися нові будинки міського типу з каменю. У будинках стали виділяти невеликі приміщення для спалень і кухні, збільшилися розміри дверей і вікон. Дахи покривалися залізом або черепицею, настелялася дерев'яна підлога. У таких будинках з'являлася і відповідна міська обстановка - шафи, дивани і ін..
В колоніях діяло місцеве самоуправління. Найважливіші питання жителі села вирішували на зборах–сільських сходах, де кожен господар мав один голос: визначали «бюджет» села та волості – затверджували «приговори»(рішення сходів) про будівництво шкіл, лікарень, церков, громадських споруд. Все детально прораховували, бо розуміли, що за все їм платити доведеться з власної кишені. В селі Графське як і в селах, які входили до волості, була сільська управа у складі сільського голови і писаря. Особлива увага приділялась освіті, всі без винятку хлопчики ходили до хедерів (початкові релігійні школи). в 1891 році функціонувало 73 школи – тільки чотири в нашому краю (Марієнфельд , Зеленопіль, Солодководне).
Новим Статутом про загальну військову повинність 1874 г. були скасовані рекрутські пільги для євреїв-землеробів. Як і усі громадяни Російської імперії, євреї-землероби підлягали тепер призову в армію. Серед них були унтер-офіцери і георгіївські кавалери. Особливо помітною була участь солдатів-євреїв у війнах з Туреччиною в 1877 р., Японією в 1904 р. і в Першій світовій в 1914р.
Довгі роки між євреями і жителями навколишніх сіл зберігались добросусідські відносини. Але після вбивства Олександра ІІ народовольцями 1 березня 1881 року почались погроми, бо по країні поширювались чутки, що він був вбитий євреями. Погроми відбувались не тільки у містах, а й у колоніях Межиріч, Начаївка, Трудолюбівка, Графська, Солодководна.
На початку ХХ ст.. в єврейських колоніях відбувалися певні демографічні зміни. У1901- в с. Графське налічувалось -26 дворів (196 ч. та 178 ж.), у 1904 було 53 двори (176 ч. та 163 ж.), на 1910рік у графському налічувалось 55 дворів. У селі знаходилась поштова станція, вітряний млин, торговельні центри. Освітній рівень був таким: 55 грамотних чоловік та 17 жінок. Надійним транспортним засобом у євреїв були пара волів або парокінна бричка, на яку вантажили 50-60 пудів.
Отже, у другій половині ХІХ століття, як результат воєнних кампаній, на внутрішньому і зовнішньому ринках підвищився попит на хліб. Але землевласники запорізького краю своїми силами могли обробити лише десяту частину залучених земель. Решта оброблялась пришлими робітниками. Однак, і вони не завжди допомагали й у врожайні роки хліб не встигали зібрати і він гинув просто на полі.
Стає очевидним важливість переселення євреїв для нашого краю. Незважаючи на вимушене переселення, несприятливі умови для розвитку поселень, недостатню кількість знань та вмінь на початку становлення єврейських колоній на півдні України, колоністи пристосувались до нових умов, змогли побудувати поселення, навчитись усім секретам землеробства,використовувати прогресивну землеробську техніку, створити умови для розвитку освіти та медицини в районах свого проживання. Євреї-землеробці повною мірою зберегли свою самобутність.
2. Від Новозлатопольського єврейського національного
району до радгоспу «Пролетарський»
Громадянська війна 1917-1921 рр. перетворила Катеринославську губернію в арену безперервних бойових дій, які супроводжувалися вибухом антисемітизму і масовими кривавими і руйнівними погромами. Погромам піддалися усі єврейські колонії губернії, але особливо кривавим був погром колонії Трудолюбівка, де 175 чоловік було живцем спалено і розстріляно. Ця колонія була повністю зруйнована і в подальшому не відновлювалася.
Наступний удар по нашому краю наніс голод, що вибухнув в 1921-1922 рр. в Південній Україні. Причини такого страшного лиха були: розруха в результаті світової і громадянської воєн, політика військового комунізму і, нарешті, страшна посуха, що згубила урожай. Населення єврейських колоній значно скоротилося, багато садиб були порожні і заросли бур'яном.
Ситуація стала покращуватися починаючи з 1923 р. Люди повернулися у свої села. Завдяки допомозі міжнародних єврейських колоністів, благодійних організацій колонії швидко відновилися, на виділених державою землях біля старих колоній створювалися нові переселенські селища. Переселення євреїв з містечок в нові селища і залучення їх до сільськогосподарської праці дозволяло вирватися з убогості і голоду. За допомогою переселення в районі старих колоній створювалася компактна маса євреїв-селян.
В результаті Радянською владою політики коренізації 22 липня 1929 р. в Запорізькому окрузі був створений другий в Україні Жовтневий єврейський національний район, з кінця 1930 р. район став називатися Новозлатопольским. З 1932 р. район входить до складу Дніпропетровської області.
Базовими населеними пунктами району стали 12 старих єврейських землеробських колонії: серед них і село Пролетарське (перша згадка сучасної назви села) на базі якого утворено радгосп «Новозлатопольський».
Район утворився в складній політичній обстановці - почалася суцільна колективізація сільського господарства. За станом на 20 березня 1931 р. в Новозлатопольському районі колективізоване 80 господарств і 83,2 га землі. Насильницька колективізація в районі супроводжувалася розоренням і висилкою так званих "куркулів" і боротьбою з єврейськими традиціями і релігією. Радянська влада широко використала методи агітації і пропаганди, так і прямий примус, зі спогадів жительки села Пролетарське Денисьонок Лідії Леонтіївни «у нас не було багатих селян. Були у дворах корови, коні,у кого і воли, примітивна техніка. Важко було працювали із світанку і до заходу. Тому до колхозу йшли самі, бо сподівались, що разом буде легше. Зводили скотинку, отдавали плуги сіялки.. ну, все шо було. Потім легше стало, на трудодні зерно нам давали. Дешевшали товари, могли собі обновки справити… ».
До середини 1930-х рр. життя в районі стало помалу налагоджуватися. Менше стало безгосподарності і безвідповідальності в колгоспах, покращала організація праці. У 1935 р. по врожайності район зайняв одне з перших місць в Дніпропетровській області: в порівнянні з 1933 р. врожайність виросла з 7,3 ц до 9,6 ц.
10 січня 1939 року була утворена Запорізька область і Новозлатопольський район став його частиною.
Влітку 1941 р. війська гітлерівської Німеччини нестримно просувалися в глиб Радянського Союзу. Захищати Вітчизну з села пішли 62 чоловіки, 22 з них удостоєні урядових нагород. З полів бою, з фронтів не повернулися 33 жителі села. Вони віддали життя за звільнення рідної землі від загарбників. В роки війни на території села був окупаційний режим :загарбники встановлювали свої порядки, а жителі(жінки, діти, старики) намагалися зберегти життя поранених, рятували з концтаборів полонених, підтримували один одного.
Після звільнення Розівського району від нацистів (вереснь1943 р.) радгосп «Новозлатопольський» відновив свою діяльність у березні 1944 року.
20 лютого 1945 року у відповідності з Указом Президіуму ВР УРСР у зв’язку з ліквідацією Новозлатопольського району, територія радгоспу (села) увійшла до створеного Новокременчикського району.
15 лютого 1963 року у зв’язку з укрупненням районів (указ ВР УРСР від 30.12.1962 р.) радгосп «Новозлатопольський» був віднесений до Куйбишевського району.
У 1967 році у відповідності до рішення Запорізької обласної Ради від 24.03.1967 р.№143, враховуючи пропозицію районних організацій, прохання колективів робітників, радгосп «Новозлатопольський» перейменовано на радгосп «Пролетарський».загальна площа земель- 4044 га с/г угідь, у тому числі -3696 га ріллі, 310 га – пасовиська та сінокоси. Господарство спеціалізувалося на виробництві свинини(до 500 т. на рік), молочне тваринництво. Підсобні господарства: млин, пилорама, механізована майстерня, гаражі. Механізований свинокомплекс був гордістю радгоспу. З різних куточків Радянського Союзу приїздили сюди за досвідом.17 найкращих працівників нагороджені орденами і медалями союзу РСР. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно свинарці, кавалеру ордена Леніна, Варварі Михайлівні Захаренко. Директору радгоспу (1961 -1974рр) та доярці Н.В.Карпенко вручили ордени Леніна і Жовтневої Революції, ланковому мех.загону Л.О.Виниченку і трактористу В.І.Снітку –ордени Леніна І Трудового Червоного Прапора.
26 червня 1992 року ВР України прийняла постанову №2505-ХІ «Про утворення Розівського району Запорізької області».
На початку 90-х років господарство почало занепадати. В 1998 році відбулася розпайовка землі та майна радгоспів і колгоспів. Як і практично всі селяни України, зазнали пролетарці в результаті безгосподарності і безробіття, і проблеми із заробітною платою, потерпали без світла і води. На сходках сільських намагалися знайти оптимальний варіант вирішення побутових і господарських проблем.
В процесі реформування сільського господарства на основі Законів ВР і Указів Президента України в 1999-2000рр. в господарствах країни відбулися значні зміни. Колгоспи і радгоспи спочатку були реорганізовані у КСП, а потім на їхній основі створені господарства різної форми власності. Нині на території села Пролетарське працюють ТОВ «Пролетарське», ФП Чернишов. Загальна площа земель -4044 га с/г угідь, в тому числі3696 га ріллі, 310 га сінокоси і пасовиська. Хтось із селян здає свої земельні наділи в оренду,хтось господарює на землі сам. Не стоять поля пусткою, не забур’янені, а дають урожай. З'являються нові робочі місця.
Після Великої Вітчизняної війни воно практично заново відбудоване. Старих будівель практично не залишилося. Сюди переселилися жителі з хуторів Сонцево, Горький, Хотське. На місці старого єврейського кладовища –гаражі.ще в кінці 80-х рр.. центр села був пусткою, лише на узвищі стояла стара будівля, де містилися відділення зв’язку , побут-комбінат, бібліотека. Тепер у центрі села побудована школа – це окраса села. А ще в селі працює дитсадок, бібліотека, амбулаторія, відділення зв’язку, їдальня для с/г робітників, два магазини, філіал РЕСу. Є механізований тік та інші осередки господарського призначення.
Отже, село Пролетарське на початку ХХ століття – один з прогресивних єврейських районів Катеринославської губернії, що утворювався в складній політичній обстановці (під впливом політики колективізації). Через високий рівень організації праці на достатньому рівні в районі були розвинені ремесла, сільське господарство, освіта, торгівля.
На початку та в середині ХХ століття через Громадянську війну, Другу світову війну та Голокост район зазнав великих втрат, відбулись невідворотні зміни. Ці історичні події спричинили загибель переважної більшості єврейського населення колоній, деяка частина втекла до сусідніх країн, щоб врятуватись.
В кінці ХХ ст. на початку ХХІ ст. зусиллями громади села, місцевих органів самоврядування, держави хоч повільно і важко,але все-таки стає реальністю бажання давніх наших предків – бути господарями на своїй землі. І в цьому без сумніву заслуга наших славних односельчан, робітників , керівників, патріотів нашого краю, вірних чудовим традиціям нашого краю. Не забувати своє коріння, любити свій рідний край, примножувати його багатства – ось істинне і благородне завдання кожного з нас.
3. Висновок
Село Пролетарське Розівського району Запорізької області було засноване 1848 року євреями-колоністами як колонія Графська, яка спочатку була частиною Олександрівського повіту, потім - Маріупільського. Була невід’ємною частиною Новозлатопольського єврейського району.
Утворення Новозлатопольського району почалось з 1844-1845 рр., за наказом Миколи І створювались єврейські колонії в Катеринославській губернії.
Євреї-колоністи Графської разом з представниками німецьких переселенців зуміли створити поселення, розвинути суспільне, політичне та економічне життя до рівня одного з найрозвиненіших районів регіону. Тут розвивались сільська промисловість, використовувались прогресивні знаряддя праці (жатки, молотарки), це сприяло розвитку переробної промисловості та торгівлі. Відбувалось становлення освіти та медицини в регіоні.
Пояснити це можливо тим, що заснування катеринославських колоній зпівпало з розвитком капіталістичних відносин на селі, внаслідок чого праця землеробів ставала прибутковою та вигідною.
Світові події початку ХХ століття внесли свої корективи у розвиток села, життя трудолюбивих людей. Не зламним залишилось бажання працювати на безкраїх степах Південної України, відродити і зберегти зруйноване війнами господарство.
Сьогодні українське село переживає складні часи, як і вся наша країна,але доля нашого краю в надійних руках і в нього є майбутнє.
